Чорнобиль: чужої біди не буває

               Хто квітень наш отак підступно зрадив,

Що стільки горя аж рида весна?

І хто тепер такій біді зарадить?

      Щоб жив Дніпро і щоб жила весна.

   І щоб, як завше, весняним шалом

                                        Не як ілюзія-дивився із даля.

      А істина-щоб стрілку не заскалило

   В дозиметрах, де зболена земля.

Горем і болем увійшов 28 років тому в наше життя Чорнобиль, що розподілив долю людей на «до» і «після».

Безлюдні вулиці Прип’яті, кинути школи, будинки, дитячі садки, що застигли, колючий дріт зони….

Весна 1986 року в Україні була первоцвітом садів. Місто спало. Була тепла квітнева ніч. Спало місто Прип’ять, спала Україна, вся наша країна спала, іще не знаючи про величезне нещастя, яке ступало на нашу землю.

Аварія на ЧАЕС. Смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітлило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших-вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

                                             Ті, що згоріли в огні

В перші години двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші батьки на війні.

                                              Не залишили пости,

 Мужньо стояли на герці.

                                              Пам’ятник їм возвести

                                               Треба у кожному серці.

        Цієї пам’ятної дати була присвячена година пам’яті: «Чорнобиль: чужої біди не буває», яку провели в читальному залі центральної районної завідуюча відділом обслуговування  В.П. Парфута спільно з інспекторами кримінально – виконавчої інспекції – З. А. Петкович  та  І.А.Подуст  для осіб, які перебувають на обліку кримінально – виконавчої інспекції Саратського району 

На  зустріч  було запрошено  Олександра  Григоровича Клочко, мешканця селища Сарата, який  безпосередньо двічі брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в 1987році. 

 Він  щиро ділився спогадами про побачене, яка там гарна природа, дивовижні ліса. Але все це багатство було  терміново покинуто мешканцями міст і сіл.  А колись цвітучі міста Чорнобиль і Прип’ять опустіли.

Ліквідатори працювали по 12 годин без вихідних, але ніхто не скаржився, тому що знали, яке горе наздогнало нашу країну.

Присутніх на заході цікавило  умови праці, побуту, чим годували, як захищали  від радіації, тому Олександр  Григорович ще довго відповідав на запитання, демонструючи матеріали, які були представлені на книжковій виставці «Чорнобиль не має минулого».

Саратським історико-краєзнавчим музеєм були  представлені матеріали про Чорнобильську катастрофу, які є в наявності у музеї.